Серпень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Чер    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031  

6 Поради батькам

Поради батькам

Рекомендації для батьків та педагогів з виховання красномовної дитини

Можна бути неймовірно розумною людиною, але водночас говорити так, що ніхто не зрозуміє, що ти хочеш сказати.

Говорити красиво – зовсім не означає лише правильно вимовляти всі звуки абетки.

Гарне мовлення – це:

  • правильно побудовані речення;

  • значний словниковий запас;

  • уміння доречно вживати порівняння, слова-замінники, цитати;

  • плавне мовлення, без запинок, слів-паразитів (ну, це от, типу, е-е …);

  • уміння правильно робити паузи між реченнями та всередині них;

  • уміння змінювати інтонацію, говорити тихіше або голосніше;

  • уміння говорити емоційно;

  • грамотне використання слів;

  • правильна вимова звуків.

Уміння говорити красиво – прекрасна якість, яка допоможе дитині справляти гарне враження на співрозмовника. Тому варто звернути увагу на розвиток мовлення якомога раніше, відразу після народження. Коли батьки співають дитині колискові, розмовляють із нею, схиляючись до колиски, дають послухати гарну музику – це і є перші уроки розвитку мовлення.

Декілька чітких рекомендацій,  щоб дитина навчилася гарно говорити:

  • Проконсультуйтеся у логопеда. Чим швидше ви це зробите, тим краще й швидше матимете результат. Якщо дитина не вимовляє навіть 1-2 звуки, якщо в дитини «каша в роті», мовлення не звучить правильно, вже варто звертатися.

  • Займіться вокалом. Знайдіть дитині кваліфікованого педагога з вокалу – і можливо, вам не знадобиться логопед. Усі вокальні вправи – відмінний тренажер для дитячого мовлення.

  • Читайте книги вголос. Поки дитина ще мала, читатимете ви, батьки. Читайте виразно, з інтонацією. Коли дитина навчиться читати, читатиме вголос для вас, наслідуючи ваше читання. Хваліть дитину, заохочуйте.

  • Слухайте казки. Дуже корисно слухати разом і обговорювати. Незвичайні слова, правильні звороти й порівняння, побудова речень збагачують дитяче мовлення, зроблять його яскравішим і багатшим.

Варто також слухати аудіоказки.

  • Відвідуйте театр. Залучайте дитину до прекрасного. Театральний спектакль – це якісний текст, вимовлений професійними акторами.

  • Розвивайте дрібну моторику. Центр дрібної моторики і мовлення розташовані поруч у головному мозку людини, тому розвиток одного «підтримує» і розвиток іншого. Недаремно руку називають другим органом мовлення.

  • Влаштовуйте домашні вистави. Сімейні свята – відмінна сцена для тренування мовлення.

  • Учіть скоромовки і чистомовки. Вивчіть їх якнайбільше і проговорюйте якнайчастіше. Важливо не навчитися говорити швидко, а навчитися говорити чітко.

  • Говоріть удома правильно і красиво. Якщо ви самі вимовляєте слова неправильно, вживаєте брутальні слова, то будьте готовими до того, що і ваша дитина говоритиме так само.

  • Менше переглядайте телепередачі. На жаль, навіть на телебаченні сьогодні не завжди можна почути правильну українську мову. Ці помилки навряд чи навчать дитину правильно і грамотно говорити.

  • Розмовляйте з дитиною. Це один з найефективніших способів навчити дитину красиво говорити. Розмова малюка і дорослого – це діалог. Важливо слухати малюка, ставлячи навідні запитання і даючи можливість висловитися.

  • Слухайте дитину. Для того, щоб дитина хотіла говорити, у неї повинні бути уважні слухачі.

Слухати можна по-різному: відвернувшись, розмовляючи по телефону, дивлячись телевізор.

А як же слухати правильно?:

  • дивіться на дитину, коли вона говорить;

  • ваша поза має виражати увагу (не виявляйте нетерпіння, не відволікайтеся, не поглядайте на дитину…);

  • ваші коментарі дають дитині зрозуміти, що ви зацікавлені її розповіддю;

  • після розповіді обов’язково дайте оцінку сказаному, адже дитині це дуже важливо;

  • поцікавтеся думкою дитини з приводу своєї розповіді.

   Якщо у вас був важкий день і ви не в змозі нікого слухати, краще м’яко, але чесно сказати про це дитині.

  Отже, щоб навчити дитину говорити красиво, існує чимало простих і ефективних способів цього досягнути. Але головне – це ваша любов і терпіння, віра в малюка й у те, що у вас усе обовязково вийде.

Якщо дитина вперше йде до дитячого садка

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ, дитина яких уперше піде до дитячого садка

  1. Сформуйте у себе позитивне ставлення до дитячого садка, налаштуйте себе на те, що дитині тут

буде добре, її буде доглянуто, оточено увагою, вона отримає підтримку.

  1. Уникайте будь-яких негативних розмов у сім’ї про дитячий садок у присутності дитини, оскільки вони можуть сформувати у неї негативне ставлення до відвідування дитячого садка.
  2. Створіть спокійний, безконфліктний клімату сім’ї.
  3. Заздалегідь потурбуйтеся про те, щоб розпорядок дня дитини вдома був наближеним до розпорядку дня у дитячому садку (ранній підйом, час денного сну, прийоми їжі, прогулянки).
  4. Ознайомтеся з режимом харчування та меню у дитячому садку.
  5. Навчайте дитину їсти неперетерті страви, пити з чашки, привчайте тримати ложку.
  6. Відучіть дитину від підгузків. Виховуйте у неї потребу проситися до туалету.
  7. Учіть дитину впізнавати свої речі: білизну, одяг, взуття, носовичок.
  8. Учіть гратися іграшками. Скажімо, ляльку можна годувати, колисати, гойдати; пірамідку — збирати, розбирати.
  9. Привчайте дитину після гри класти іграшки на місце.
  10. Пограйтесь удома у дитячий садок з ляльками: погодуйте їх, почитайте казку, поведіть на прогулянку, покладіть спати.
  11. Виховуйте у дитини позитивний настрій та бажання спілкуватися з іншими дітьми.
  12. Тренуйте систему адаптаційних механізмів у дитини — привчайте її до ситуацій, в яких потрібно змінювати форми поведінки.
  13. Підготуйте для малюка індивідуальні речі: взуття та одяг для групи, 2-3 комплекти змінної білизни, чешки для музичних занять, носовичок.

5 Повідомте медичну сестру про стан здоров’я вашого малюка.

  1. Проконтролюйте, аби початок відвідування дитячого садка не збігався з епікризними термінами: 1 рік 3 місяці, 1 рік 6 місяців, 1 рік 9 місяців, 2 роки, 2 роки 3 місяці, 2 роки 6 місяців, 2 роки 9 місяців, 3 роки.
  2. Дайте дитині до дитячого садка улюблену іграшку.
  3. Не залишайте дитину одну в перші дні відвідування дитячого садка, побудьте з нею певний час на прогулянці, до обіду, у разі потреби — залишіться на тиху годину.

 

Які казки позбавлять дитину від комплексів і страхів

Читання замість психолога: які казки позбавлять дитину від комплексів і страхів

За допомогою правильної казки можна «вилікувати» дитину від сором’язливості або, наприклад, зрозуміти причини її поганого поводження

Кожна мама знає: кращий спосіб вкласти дитину спати, заспокоїти, розвеселити або зацікавити – прочитати казку. При цьому далеко не всі батьки в курсі, що чарівні історії можуть виконувати роль не тільки снодійного і «антидепресанту», а й психолога. За допомогою правильної казки у тебе вийде «вилікувати» дитини від сором’язливості або, наприклад, зрозуміти причини його поганої поведінки.

Незважаючи на те що люди складають чарівні історії багато тисяч років, казкотерапія як окремий напрям в психології з’явилася відносно недавно – наприкінці минулого століття. Як і багато інших ноу-хау, цей метод спочатку використовували у роботі з «особливими» дітьми (аутистами, гіперактивними і т. д.). Результати були приголомшливими: психологи за допомогою казкотерапії змогли добитися значних покращень в стані хворих діток. Самі розумієте, якщо метод працює у дітей зі складними психологічними проблемами, то з капризами і страхами твого крихти впорається тим більше.

 Казкотерапія – по суті, маніпуляції з чарівною історією, яку дитина повинна не просто вислухати або прочитати, а переробити, дописати на свій лад, розіграти за ролями, пояснити причини поведінки того чи іншого персонажа. Через те що малюк буде наділяти казкових героїв своїми переживаннями, на світ вилізуть всі його образи і комплекси, які до цього моменту ховалися в таємних куточках душі. Зрозумівши, що конкретно терзає, хвилює і турбує твого крихту, тобі буде набагато легше знайти з ним спільну мову, допомогти йому вирішити проблеми.

 

Хто образив Несміяну?

Щоб застосовувати казкотерапію на практиці, тобі не знадобиться диплом професійного психолога. Просто згадай з дитиною улюблену казку, а потім попроси його розповісти її заново. Будь пильна, не перебивай, але і не забувай ставити уточнюючі питання. У ході вашої бесіди може з’ясуватися багато цікавого. Наприклад, виявиться, що Сірий Вовк з «Червоної Шапочки» був злим, тому що дівчинка і бабуся не хотіли з ним дружити і він відчував себе самотнім. Швидше за все, і твій шибеник часто б’ється на дитячому майданчику зовсім не через кепський характер – просто інші дітлахи чомусь не кличуть його в свої ігри. А царівна Несміяна плаче з ранку до вечора, бо її мама і тато весь час сваряться. У даному випадку сумна королівна – твоя дочка, а її батьки – ти з чоловіком. Мабуть, ваші відносини хвилюють дитину набагато сильніше, ніж ти думала.

Намацавши проблему, переходь до її розв’язання. Постарайся з’ясувати у крихти, що могло б виправити становище і порадувати царівну або як допомогти сірому Вовку. Але ні в якому разі не підштовхувати дитину до відповіді, яка здається правильною тобі. Переробляючи на свій розсуд казку, малюк вибере варіант, найбільш відповідний його внутрішньому стану. І це буде відповідь, що не тільки дасть тобі ключик до вирішення проблеми, але і дозволить дитині звільнитися від внутрішньої напруги.

Будь пильна! Якщо чадо переписує хороший кінець казки на поганий, робить доброго героя надмірно жорстоким і мстивим або, пишучи історію, акцентує свою увагу на агресії і сценах насильства – варто звернутися до психолога. У серйозних випадках психокорекції, нехай навіть казкової, повинен займатися професіонал.

 

Принцеса? Королівна!

Якщо хоч одна з твоїх приятельок стверджує, що вона в дитинстві ніколи не переодягалася принцесою або феєю, – безсумнівно, подруга лукавить. Втім, як і багато солідних татусів, що засуджують нащадків за «чінгачгукське»

пір’я в голові або «бетменскі» крила. Всі діти обожнюють приміряти на себе різні ролі і носитиме казкові костюми. Крім задоволення з цієї гри можна витягти величезну користь. Якщо, приміром, ти мама соромливої, невпевненої дівчинки – дозволь їй стати прекрасною королевою. Підведи красуню до дзеркала, і ти побачиш, як розпрямляться її плечі і зміниться хода! А непосидючому шкоді і шибенику буде корисно відчути себе лицарем, відповідальним за порятунок світу.

Знайдіть з малюком велику коробку і зробіть з неї чарівну скриню. Його можна наповнити змістом бабусиної шафи: яскравими хустками, пір’ям і хитромудрими беретами. Запропонуй своїй дитині поступово діставати звідти ці «аксесуари» і приміряти на себе. Попроси своє чадо розповісти про персонажа, в якого він перевтілився: що він любить, з ким дружить, чи щасливий він, а може, потребує допомоги? Твоє завдання – зібрати максимальну кількість інформації про вигаданого героя, адже він пряме відображення особистості твого дитя.

Перебуваючи в образі, з одного боку, малюк може виплеснути емоції пригнічені і бажання, а з іншого – програти різні моделі поведінки, що допоможе йому в спілкуванні з однолітками. До речі, перевдягання допоможе і тобі. Перетворившись на чарівницю, королеву або повелительку джунглів, ти можеш привести до тями своє чадо – дитина прийме умови гри і з радістю буде виконувати дані тобою «відповідальні доручення». Користуючись своєю «королівської» владою, тобі буде простіше умовити непосиду зібрати іграшки чи, наприклад, застелити ліжко.

 

Думка фахівця

Світлана Коноваленко, дитячий психолог, логопед вищої категорії, к. п. н.:

–  Вибираючи казку для читання на ніч, уникайте сумних і похмурих сюжетів

– позитиву в історії завжди має бути більше, ніж негативу. Легкі чарівні казки

–  кращий вечірній варіант. Якщо ви читаєте будь-який великий твір і перериваєте на середині, щоб продовжити завтра, робіть це на нейтральній або хорошій ноті. Якщо ви залишите малюка в ліжечку, закривши книгу на негативному моменті (наприклад, Іван-царевич загинув, а Сірий Вовк ще не приніс живої води), не виключено, що дитина буде перебувати всю ніч в напрузі й не зможе спокійно спати.

 

Всьому свій час

 З роки: Три порося

У 3-4 роки дітям близькі й цікаві казки про тварин, причому неважливо, що це – вірші Чуковського або незабутні «Три порося».

 

4,5 року: Вінні-Пух

З 4,5 року діти отримують величезне задоволення, слухаючи казки про взаємодію тварин і людей. Іван-царевич і Сірий Вовк, Крістофер Робін і Вінні-Пух – ідеальні варіанти!

 

5 років: Попелюшка

З 5-6 років малюк ідентифікує себе вже з людськими персонажами: хлопчики

–  з лицарями, дівчатка – з принцесами. Цих героїв ти зможеш відшукати в чарівних казках Шарля Перро і Андерсена.

 

7 років: Придумай сам

У 6-7 років дитина починає придумувати власних казкових персонажів і, звичайно, розповідати про них оточуючим. До речі, саме так народилися відомі страшилки про «труну на коліщатках». Почувши від свого чада чергову страшну історію, не хапайся за голову: психологи стверджують, що, лякаючи своїми розповідями оточуючих, дитина «опрацьовує» свої страхи.

 

Зірки про казки

 

Слава:

– Я ніколи не чула про казкотерапію, але, як з’ясувалося, практикувала її , коли моя донька була маленькою. Всім іншим історіям Саша воліла не ті, що написані відомими авторами, а складені мною. Я придумала двох кумедних персонажів – хлопчиська Тіммі і його собачку Х’ю, які весь час потрапляли в різні переробки, іноді смішні, іноді сумні, іноді страшні. Найголовніше, на прикладі цих двох я в ігровій формі намагалася дати дочці відповіді на її запитання, підказати, як поводитися в тій чи іншій ситуації.

 

Юлія Бордовських:

–   Казкотерапія не раз допомагала мені і моїй донці Марусі. Наприклад, цього року дітям видали список книг для читання на літніх канікулах. Серед інших в ньому зазначені дуже серйозні автори, складні для розуміння десятирічною дитиною, – наприклад, Гоголь, Лєсков, Паустовський. Щоб Марусі було простіше, я купила величезний збірник російських народних казок. Тепер ми чередуємо «дорослі» книжки з чарівними історіями: таким чином мозок дитини відпочиває і краще сприймає нову інформацію.

 

Кирило Андрєєв:

–   Коли маленьку дитину терзають страхи, його хтось образив або ж він сам зробив недобре, казка – найкращий помічник. Ми з дружиною часто придумували для сина якихось вигаданих хлопчиків, з якими трапилося те ж саме, що і з Кирилом. Вони легко виходили з ситуації, що склалася, боролися зі своїми маленькими фобіями, просили вибачення і карали кривдників. І ця інформація сприймалася сином краще, ніж якщо б ми йому читали нотації і пояснювали все «по-дорослому».

 

Як подолати батьківські страхи перед школою

Як  подолати  батьківські  страхи  перед  школою

Поради психолога

Часто батьки звертаються до психолога з приводу різних страхів, що їх охоплюють перед школою. Адже всі вони щиро хвилюються за подальше життя майбутнього першокласника. Чи готова дитина до школи? Чи потрібно їй уміти читати? Яку школу обрати?

Спробуймо разом розібратися у цих важливих для кожного з нас питаннях.

 

СТРАХ ПЕРШИЙ:

 У ЧИ НЕОБХІДНО ДИТИНІ ВМІТИ ЧИТАТИ?

  1. З навчанням дітей читання не можна по­спішати. Навчання читання і письма — дуже складний процес, і для того щоб ди­тина і справді навчилася читати, а не вга­дувати літери, потрібно, аби її мозок був зрілим, а механізми зорової диференціа­ції — гарно розвиненими.
  2. Не можна порівнювати успіхи дитини з успіхами інших дітей, пам’ятаючи про те, що всі діти — різні.
  3. Не можна малюка примушувати читати: у цьому випадку процес навчання пере­творюється на дресирування, механічне заучування. Через примушування читати у дитини не формуються відчуття, сприй­няття, уява. Потрібно прагнути, щоб малюк сам захотів узяти книжку до рук. Дитині має подобатися розучувати літери і звуки.
  4. Перш ніж посадити свого малюка за абет­ку, добре було б самим засвоїти методику викладання читання, прочитати спеці­альну навчально-методичну літературу, порадитися з фахівцями з навчання ді­тей дошкільного віку, навчитися різно­манітних ігрових прийомів. Намагайтеся перетворити домашні заняття на цікаві й пізнавальні для дитини. Лише за цих умов педагогічні зусилля батьків будуть ефективними.
  5. Навчання читання і письма має бути од­ночасним. Коли ж ні, то вчителеві почат­кових класів, який переучуватиме дити­ну, доведеться докладати багато зусиль. А переучувати, як відомо, завжди склад­ніше, ніж навчати.
  6. Школа не має права вимагати, щоб під час вступу до першого класу дитина вже вмі­ла читати і писати друкованими літерами. Безперечно, це полегшує життя вчите­леві, але — не учневі. Готувати дітей до школи, безумовно, варто. Але готовність до школи не передбачає вміння читати і писати. Перш за все йдеться про фізич­ну, фізіологічну і психологічну готовність, розвиток мовлення, моторики, зорового сприйняття дитини, формування меха­нізмів організації діяльності, тобто готов­ність навчатися і здатність витримувати навчальне навантаження.

 

СТРАХ ДРУГИЙ:

ЧИ НЕ СПІЗНИМОСЯ ДО ПЕРШОГО КЛАСУ?

Щоб не виникало сумнівів стосовно того, чи не зарано (не запізно) дитині до школи, слід передусім оцінити готовність малюка до навчання (можна звернутися до психолога). Комусь можна починати вчитися вже в б ро­ків, а комусь краще почекати до 7.

Потрібно, щоб школа вабила малюка своєю головною діяльністю — навчанням, щоб його цікавила не зовнішня атрибутика шкільного життя і не перспектива змінити обстановку, а насамперед можливість чо­гось навчитися.

 

СТРАХ ТРЕТІЙ:

ВИБІР ШКОЛИ І ПРОГРАМИ НАВЧАННЯ

«Усе краще — дітям!» — це девіз біль­шості батьків. Кращою має бути і школа, і на­вчальна програма. Зважаючи на досвід бага­тьох батьків, можна стверджувати таке:

  • краща школа — це та школа, де дітей не ділять на «сильних» і «слабких», де не «вбивають» знання, а вчать думати;
  • краща програма — та, що не позбавляє дитину бажання вчитися і не шкодить її здоров’ю;
  • якщо школа висуває такі вимоги, з якими, на думку батьків, дитина не впорається, не варто йти до цієї школи.

Щоб не помилитися у виборі школи, бать­кам необхідно:

  1. Дізнатися якомога більше про:
  • педагогічний колектив;
  • типи і види реалізованих навчальних програм;
  • особливості шкільного життя, режим за­нять, тижневе навантаження учнів;
    • особливості медичного обслуговування, харчування, відповідність школи до ви­мог техніки безпеки і санітарних норм;
    • технічне та методичне оснащення на­вчальних класів;
    • традиції школи, її випускників;
    • додаткові навчальні послуги;
    • ставлення до дітей;
    • стягнення з батьків оплати;
      • медичні протипоказання до занять інтен­сивною інтелектуальною працею за про­грамовим матеріалом підвищеного рівня складності тощо.
  1. Пройтися коридорами і послухати, як спілкуються вчителі з дітьми. Не шкодуй­те на це часу, краще зсередини вивчати життя навчального закладу.

 

СТРАХ ЧЕТВЕРТИЙ:

ВИБІР УЧИТЕЛЯ

Недарма кажуть: «Обираючи дитині пер­шого вчителя, ти начебто обираєш їй долю». Це вислів правильний хоча б тому, що в цьо­му віці вчитель для дитини часто перебуває на першому місці, тож для неї дуже важливі його турбота й увага.

Першокласник має довіряти своєму вчи­телеві. Лише в цьому випадку він почуваєть­ся у безпеці й упевнений у своїх силах, охоче спілкується з однолітками і дорослими, на­вчається з інтересом.

Рецепт проти цього страху існує лише один: обираємо дитині не школу, а вчителя.

 

СТРАХ П’ЯТИЙ:

АДАПТАЦІЯ ДО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Щоб адаптація до навчання у школі мину­ла успішно, слід пам’ятати про таке:

  • Не можна налаштовуватися на те, що по­переду — лише проблеми, передаючи в такий спосіб свої страхи перед школою дитині. Але водночас не можна недооці­нювати складність періоду адаптації до нових умов. Процес звикання до школи може тривати багато часу, аж до півроку, залежно від особливостей школяра, тому щоб він був успішним, потрібно дотриму­ватися трьох вимог: жорсткий режим дня, достатня рухова активність і спокійна доброзичлива обстановка в сім’ї.
  • Не можна обмежувати дитину своєю ува­гою. За найменшої можливості більше часу проводьте разом: гуляйте, готуйте вечерю, обговорюйте події дня, виконуй­те складні завдання тощо. Яка б ситуа­ція не виникла в школі, дитина має бути впевнена, що батьки — її союзники, прихильники, захисники і помічники, у будь-якому разі готові зрозуміти, підтримати, допомогти.

 

СТРАХ ШОСТИЙ:

ХТО ПІКЛУВАТИМЕТЬСЯ?

Він ще такий маленький, наш першоклас­ник. Хто відведе його вранці за руку на за­няття, допоможе переодягнутися, підбадьо­рить добрим словом? Хто зустріне після уро­ків, приведе додому, нагодує обідом?

Якщо у вас є родичі й близькі, готові взяти на себе турботи про маленького школяра — ці страхи не для вас. Але як бути тим, хто спо­дівається лише на свої сили?

1.  Перенесіть відпустку на вересень, щоб у найскладніший період адаптації до шко­ли бути поруч із дитиною. За цей час ма­люк опанує найзручніший і безпечніший маршрут від домівки до школи, навчиться відчиняти вхідні двері, розігрівати собі обід, звикне до нового режиму дня. Якщо дитина все це робитиме самостійно під контролем дорослих, незабаром вона по­чуватиметься цілком самостійною.

Крім того, першокласник має знати пра­вила безпеки: до кого він може звернутися чи зателефонувати, якщо виникла екстрена ситуація; не заходити в ліфт, не відчиняти дверей незнайомцям, користуватися побу­товим приладдям тощо.

2.  Якщо відпустку взяти не вдалося, а у шко­лі немає групи продовженого дня (або ви не хочете, щоб дитина проводила там час після уроків), не потрібно впадати у від­чай. Напевно, у вашому будинку є люди похилого віку, які за невелику плату по­годяться піклуватися про дитину, зустрі­чаючи її зі школи і проводжаючи додо­му. А можливо, у вашому класі є батьки, які також опинилися в подібній ситуації, і з ними можна буде домовитися про чер­гування?

 

СТРАХ СЬОМИЙ:

ЩО БУДЕ ЗІ ЗДОРОВ’ЯМ?

За ствердженнями медиків, унаслідок труднощів у період звикання, перенапру­ження організму до кінця першої чверті бага­то першокласників скаржаться на втому, не­здужання, головні болі, нервове напружен­ня, порушення сну. Деякі стають плаксивими, примхливими, агресивними. Якщо до того ж у дитини в дошкільний період були виявле­ні хронічні захворювання, усе це може при­звести до втрати працездатності, швидкої втомлюваності й відставання у навчанні.

Про що слід пам’ятати?

  • У період адаптації слід бути особливо дбайливими й спробувати знизити психо­логічне навантаження. Жодних бруталь­них слів, докорів, невдоволення резуль­татами! Ласкаве слово, похвала, чуйність, увага — краща підтримка для маленько­го учня, що надасть змогу зберегти його здоров’я.
  • Необхідно упорядкувати режим дня. Ніч­ний сон має бути тривалим — не мен­ше ніж 10 годин, денний сон також обов’язковий —1,5 години.
  • Домашні заняття не мають тривати го­динами, а тим більше їх не варто вико­нувати «за один присід». Бажано робити 10-15-хвилинні перерви для відпочин­ку після виконання кожного завдання з певного предмета. Якщо ви вирішили контролювати виконання завдання, після свого повернення з роботи, то потрібно бути готовим, що гарних результатів це не матиме. Як правило, після 19-ї годи­ни працездатність дитини знижується, вона стає неуважною і розсіяною. (До речі, письмові домашні завдання у 1-му класі не задають, і батьки мають знати про це.)
  • Якщо дитина фізично ослаблена і має проблеми зі здоров’ям, імовірно, з додат­ковим навчанням у музичній і художній школі не варто квапитися. З іншого боку, помірні заняття плаванням, гімнасти­кою, бігом, зимовими видами спорту під час першого року навчання допоможуть зміцнити здоров’я.
  • Не можна забувати про повноцінне зба­лансоване харчування. Тож не забувайте пропонувати школяреві сніданок, навіть, якщо він категорично відмовляється від їжі вранці. Умовте дитину, щоб вона хоча б випила склянку соку чи з’їла яблуко.
  • Прогулянки, фізичні вправи, ігри на свіжо­му повітрі мають бути обов’язковими. Та­кий активний відпочинок буде значно ко­риснішим, ніж лежання перед телевізором.
  • Варто уважно ставитися до скарг дити­ни на нездужання, втому, головний біль, безсоння тощо. Як правило, це об’єктивні показники того, що дитина зазнає трудно­щів у навчанні.

 

СТРАХ ВОСЬМИЙ:

ЧИ ЗАЛИШИТЬСЯ ЧАС «НА ДИТИНСТВО»?

Хоча ми й говоримо нашим першоклас­никам «ти вже дорослий», не можна забувати про те, що насправді вони є і довго ще бу­дуть дітьми, які живуть у світі ігор і дитячих

фантазій. Якщо відібрати у маленьких учнів час на гру для додаткових занять (щоб кра­ще вчилися), не дозволяти бавитися улюб­леними іграшками, спілкуватися з друзями, то незабаром ви помітите, що результати погіршилися. Дитина має гратися, у неї має бути вільний час на спілкування з друзями і з іграшками. У цьому і полягає збережен­ня дитинства: чим більше діти граються, тим успішніше вчаться в школі.

Чи залишиться у першокласника час на дитячі ігри, відвідування цікавого гуртка чи спортивної секції, поїздки в гості, зале­жить лише від того, чи правильно організо­вано його день, наскільки уважно ставляться батьки до його теперішніх інтересів.

Переступаючи поріг, за яким чекає новий шкільний світ, малюк має бути впевненим, що він не залишиться з ним сам на сам. Він має відчувати: його люблять, йому готові до­помогти, його готові підтримати в будь-якій ситуації.

Психологічна готовність старших дошкільників до викликів школи

Психологічна готовність старших дошкільників до викликів школи

На рівні держави реалізацію права кожної дитини на дошкіль­ну освіту, забезпечення повноцінного фізичного, інтелекту­ального, морального, естетичного і соціального розвитку дошкіль­ника, поліпшення якості дошкільної освіти, формування передумов навчальної діяльності гарантують Закон України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 р. № 2628-ІІІ (зі змінами і доповненнями) та Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт», затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 23 листопада 2010 р. № 1111. Проте проблема готовності дошкіль­ників до шкільного навчання залишається актуальною і нині.

Сьогодні в Україні можна виокремити дві організаційні складо­ві проблеми підготовки дитини до школи:

  • перша полягає у тому, що й досі немає рівноцінних умов підготовки дітей старшого дошкільного віку до вступу в школу. Йдеться про виховання дітей у сім’ї та у різних ти­пах дошкільних навчальних закладів;
  • друга виявляється у тому, що певна кількість як державних дошкільних навчальних закладів, так і приватних центрів розвитку дитини перетворилися на установи форсованого навчання, на своєрідні тренувальні майданчики з підготов­ки дітей до вступу в престижні школи, ліцеї, гімназії.

Дошкільне дитинство і навчання

Показово, що навчання дошкільників у різних центрах розви­тку — майже «шкільне життя» маленьких дітей — дуже подобається їхнім батькам. У такій організації освітнього процесу вони вбачають запоруку успіху дитини у навчанні в школі. При цьому мало хто бере до уваги, що дітям здебільшого пропонують знання з різних освітніх галузей, засвоєння яких не відповідає потенційним віковим можливостям дітей. Навряд чи такі знання сприятимуть розвитку дитини, найпевніше вони будуть для неї «додат­ковим вантажем».

Зауважимо, що значна кількість батьків розглядають увесь період до­шкільного дитинства як підготовку до школи і намагаються з цієї точки зору максимально використати його можливості.

На жаль, не зважаючи на про­тести педагогічної громадськості, про­довжується усталена практика тес­тування майбутніх першокласників при вступі до того чи того освітнього закладу, що є нестерпним психічно і фізично для маленької дитини. Цей факт також впливає на формування у батьків такого ставлення до періоду дошкільного дитинства.

Але ж при такій постановці пи­тання зникає самоцінність цього пе­ріоду.

Крім того, деякі дошкільники здобувають знання під керівни­цтвом домашнього вчителя (гувернера), часто ізольовано від інших дітей, що, природно, не сприяє розв’язанню завдань повноцінної со­ціалізації дитини.

Усі ці реалії сьогодення й визначають проблему підготовки до школи як одну з найактуальніших у дошкільній педагогіці. Готовність до навчання у школі

Розглядаючи проблему підготовки дітей до школи, не можна обійти такий її аспект, як готовність до шкільного навчання. Йдеть­ся про готовність дітей не до навчання взагалі, а до навчання у шко­лі з усім комплексом її навчальних і позанавчальних навантажень.

Не можна говорити про ефективну, повноцінну підготовку ди­тини до навчання у школі, якщо не враховувати її психологічний ас­пект, тобто стан внутрішньої готовності дитини до переходу в нову соціальну позицію «школяр», у новий соціальний освітній простір розвитку «школа».

Готовність — це усвідомлений стан організму до сприйнят­тя нової діяльності, нової інформації, який запобігає виникненню кризових явищ. Академік, доктор педагогічних наук Алла Богуш на­голошує: через те що діти приходять до школи з різним ступенем психологічної готовності до навчання і з різним рівнем педагогіч­ної підготовки, а також через недиференційований підхід до дітей та уніфікацію їх до загальної категорії «учень», «першокласник», гальмується їхня адаптація до нових шкільних умов діяльності, а це веде до нервових зривів і кризових явищ.

Психологічна готовність дітей до школи передбачає формуван­ня у них певного ставлення до шкільного навчання як серйозної і соціально-значущої діяльності, тобто відповідну мотивацію навчання, або мотиваційну готовність, а також забезпечення рівня інтелек­туального та емоційно-вольового розвитку дитини.

Доктор психологічних наук Олена Кононко, вивчаючи пробле­му наступності між переддошкільною та шкільною освітою, пере­конливо стверджує, що дошкільному навчальному закладу і школі необхідно подбати про послідовність, поступовість принципів на­вчання і виховання, і не лише заміну старого новим, а й збереження здобутків попереднього етапу життя дитини.

Науковцями встановлено, що загальна готовність дитини до систематичного шкільного навчання — багатокомпонентне утво­рення, яке потребує комплексного дослідження й оцінювання рів­ня фізичного, психічного, розумового й соціального розвитку дити­ни, необхідного для успішного опанування навчальним матеріалом.

Оптимальний вік першокласника

Існують різні точки зору щодо оптимального віку дитини до вступу в школу: одні фахівці вважають, що дитина може стати першокласником вже у шість років, оскільки вона вже здатна опа­новувати навчальний матеріал у школі, інші радять віддавати дитину до школи ближче до семи, а то й у сім років. За даними психологіч­них досліджень, дитина шести років дійсно здатна засвоювати на­вчальний матеріал, але при цьому у неї зберігається гостра потреба у грі. Тому і навчання шестирічних першокласників має відбувати­ся в ігровій формі, що, на жаль, не передбачено у звичайній загаль­ноосвітній школі, де до шестирічок ставлять такі ж вимоги, як і до се­мирічних дітей. Вочевидь, доречно було б створити у перших класах розвивально-освітнє середовище, яке дало б змогу забезпечити без- кризовий адаптаційний період дітей, створити ігрові зони, озброїти вчителів перших класів методиками спілкування і роботи з шести­річними дітьми.

Наразі вчені стверджують, що діти, які приходять до школи, не готові до нових форм співробітництва з дорослими й одноклас­никами, до зміни соціального статусу, соціальної ситуації розви­тку. Цьому є пояснення, зупини­мося на кількох із них.

Привчання дошкільників до посильної праці

Значна частина батьків, праг­нучи дати дитині до вступу до шко­ли якомога більше знань, забува­ють (або не вважають за потрібне) залучати дітей до посильної праці вдома. Виходить, як багато знати і йти до школи навчатись, то дити­на доросла, а виконувати несклад­ні трудові обов’язки — маленька? У результаті, як зауважує Ганна Бєлєнька, кандидат педагогічних наук,

після завершення періоду дошкільного дитин­ства часто отримуємо інтелектуально розви­нену і фізично міцну дитину, яка залишається «маленькою» протягом усього періоду навчан­ня у початковій школі: не вміє себе обслугову­вати — одягнутись, скласти портфель, сплану­вати власну діяльність тощо.

Вчителі початкових шкіл стверджують, що діти, які прийшли до школи з дошкільного навчального закладу, більш привчені до тру­дової діяльності і можуть обслуговувати себе. Натомість переважна кількість дітей, які ви­ховувалися у сім’ях, навіть при елементарній підготовці до наступного уроку: сховати один підручник, витягти інший, приготувати олівці, фарби тощо — потребують допомоги. Вчитель сам підходить до дитини і викладає з портфеля підручник, зошит, пенал…. Тому діти, не при­вчені з дитинства до посильної праці, стають надзвичайно залежними від найближчого ото­чення, насамперед, від дорослих. У молодшому шкільному віці набагато важче, ніж у дошкіль­ному, формуються такі риси, як самостійність та відповідальність.

Дитина входить у шкільне життя з упевне­ністю, що всі їй допоможуть виконати домаш­нє завдання, справитися з іншими шкільними обов’язками: батьки, інші родичі. У виконанні деяких «шкільних справ» вона сподівається на допомогу інших дітей і дуже ображається і обурюється, якщо їхні думки з приводу такої ситуації не співпадають. Крім того, дитина, яка багато чого не вміє і весь час просить допомоги, часто стає об’єктом кепкувань інших дітей. Тож шкільне життя дитини може стати для неї психологічно травматичною ситуацією, і вона може відмовлятися йти до школи. Причина такого явища криється у тому, що, попри до­статній фізичний та інтелектуальний розвиток дитини, в дошкільно­му дитинстві не відбулося її соціального зростання: вольові і моральні якості не знайшли свого застосування у реаліях щоденної діяльності.

Саме тому формування повноцінної навчальної діяльності, по­зитивного ставлення до неї, а також формування навчальної мотива­ції залежать від достатнього розвитку трудової діяльності, оскільки вольовий аспект і необхідність докладати зусилля споріднюють оби­два види діяльності.

Виховання самостійності у дошкільників

Психологи також зауважують, що батькам майбутніх першо­класників слід бути готовими до того, що з моменту вступу до школи дитині потрібно давати більше самостійності, не намагатися постій­но контролювати її. Перший клас — це перший у житті дитини крок до незалежності. І тут батьки роблять дві помилки:

  • надають дитині цілковиту свободу — «Ти тепер вже до­рослий і сам будеш відповідальним за свої вчинки»;
  • надмірно контролюють навчання дитини — найбільш по­ширена ситуація.

Багато батьків вважають, що навчання у початковій школі, чи бодай перші два класи, треба разом з дитиною «відсидіти», «відучи­тися», щоб «не втратити момент успішності». Така ситуація розгор­тається за типовим сценарієм.

Дитина сідає готувати уроки, мама сідає поряд. І поки дитина виписує літери, цифри, мама «контролює процес»: робить за­уваження, заставляє переписувати, докоряє у неуважності.

І виходить, що у дитини не з’являється взагалі ніяких навичок самостійності. Якщо дитина вміє боротися за свою територію, то, найпевніше, вона буде саботувати заняття — дивитися у вікно, де­монстративно позіхати, тобто робити все, щоб не виконати завдан­ня. І все це через те, що її власна мотивація буде похована під необ­хідністю, продиктованою дорослими. Але ж дитина і сама прагне робити уроки, тому що хоче навчатись, відчуває себе відповідаль­ною: їй дали завдання, вона хоче його виконати. Але робити його стане тоді, коли сама захоче. Тому, перш ніж багато разів суворо на­гадувати дитині, щоб сідала за виконання завдання, батькам слід за­мислитися, чи не відіб’ють вони у дитини бажання вчитися або чи не отримають вони учня, який стане вчитися лише для того, щоб батьки були задоволені.

Зважаймо на психофізіологічні особливості дитини

Щоб уникнути таких помилок, слід діяти відповідно до пси­хофізіологічних особливостей дитини. Спочатку варто з’ясувати, наскільки швидко вона втомлюється. Є діти, які повернувшись зі школи, є активними і прагнуть одразу ж сідати за уроки. Не пе­решкоджайте цьому, вони, найімовірніше, з легкістю їх зроблять. А інші першокласники потребують кілька годин, щоб перепочити, і вже після відпочинку сідати за виконання домашнього завдання.

Отже, для того щоб дитина, виходячи з дошкільного дитинства, була готовою до викликів початкової школи, до зміни свого соціаль­ного статусу необхідно:

  • враховувати рівень розвитку дитини на момент всту­пу до школи й уникати недиференційованого підходу до учнів;
  • уникати переобтяження майбутнього першокласника знан­нями, і взагалі переваги пізнавального розвитку над фізич­ним, соціальним, трудовим, морально-етичним, художньо-естетичним;
  • сприяти розвитку у дитини соціально значущих мотивів поведінки і діяльності.

Тож не слід забувати, що і від батьків, і від педагогів залежить, наскільки комфортно дитина почуватиметься у школі, наскільки її захоплять новий статус і нова діяльність, наскільки результативним буде її навчання.

 

Дитину не карають

ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ

 

  1. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, неврівноваженого — за плаксивість.
  2. Під час їжі.
  3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.
  4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.
  5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.
  6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.
  7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п’яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.
  8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.

Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймаєть­ся гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.

 

Профілактика інфекційних та кишкових захворювань

ПРОФІЛАКТИКА ІНФЕКЦІЙНИХ ТА КИШКОВИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

ДІТЕЙ

Шановні батьки!

 

Щоб захистити дитину від отруєнь, кишкових та інфекційних хвороб необхідно дотримуватись наступних санітарно-гігієнічних правил:

– утримувати дитину в чистоті, до дитячого садка приводити в охайному одязі, мати запасну білизну;

– мити руки після повернення додому з вулиці, після туалету, перед їжею;

– овочі та фрукти мити під проточною водою та ошпарювати кропом;

– пити тільки переварену або бутильовану воду;

– у жодному випадку не годувати дитину грибами, сушеною чи в’яленою рибою, а також м’ясними, рибними та молочними стравами, які зберігалися неналежним чином або мають прострочений термін вживання;

– не годувати дитину на вулиці (навіть фруктами чи цукерками);

– не годувати дитину продуктами, що придбані у вуличних торгівців;

– під час поширення інфекцій якомога рідше перебувати з дитиною в публічних місцях;

– уникати контакту з людьми з підозрою на інфекційні захворювання;

– при підозрі на захворювання негайно викликати лікаря та сповістити медичну сестру дошкільного закладу;

– не займатися самолікуванням.

Шановні батьки, радимо своєчасно проводити профілактичні щеплення від дитячих інфекцій.

Швидка медична допомога – «103».

 

Профілактика інфекційних та кишкових захворювань у дітей дошкільного віку

ПРОФІЛАКТИКА ІНФЕКЦІЙНИХ ТА КИШКОВИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

Шановні батьки!

Щоб захистити дитину від отруєнь, кишкових та інфекційних хвороб необхідно дотримуватись

наступних санітарно-гігієнічних правил:

– утримувати дитину в чистоті, до дитячого садка приводити в охайному одязі, мати запасну

білизну;

– мити руки після повернення додому з вулиці, після туалету, перед їжею;

– овочі та фрукти мити під проточною водою та ошпарювати кропом;

– пити тільки переварену або бутильовану воду;

– у жодному випадку не годувати дитину грибами, сушеною чи в’яленою рибою, а також м’ясними, рибними та молочними стравами, які зберігалися неналежним чином або мають прострочений термін вживання;

– не годувати дитину на вулиці (навіть фруктами чи цукерками);

– не годувати дитину продуктами, що придбані у вуличних торгівців;

– під час поширення інфекцій якомога рідше перебувати з дитиною в публічних місцях;

– уникати контакту з людьми з підозрою на інфекційні захворювання;

– при підозрі на захворювання негайно викликати лікаря та сповістити медичну сестру в дитячому закладі;

– не займатися самолікуванням. Шановні батьки,

Швидка медична допомога — «103».

 

Почуття в дітей власної гідності і відповідальності за власну безпеку

 ВИХОВАННЯ В ДІТЕЙ ПОЧУТТЯ ВЛАСНОЇ ГІДНОСТІ І ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА СВОЮ БЕЗПЕКУ

Використовуйте будь-яку можливість, щоб висловити дитині свою любов.

Оцінюйте кожну самостійну справу дитини позитивно.

Намагайтеся помітити позитивні зміни в дитині і не забудьте похвалити її, навіть якщо ці зміни незначні.

Пам’ятайте, що при частому зверненні до заохочення та похвали ви сприяєте розвитку у дитини впевненості у собі.

Намагайтеся вчити дитину, як виправити негарний вчинок.

Висловлюйте своє ставлення до незалежної поведінки дитини ясно і однозначно, залишаючи впевненість у вмінні дитини діяти правильно.

Розмовляйте з дитиною в тоні поваги та співробітництва.

Залучайте дитину до процесу прийняття рішень.

Пам’ятайте, що ви навчаєте дитину на власному прикладі.

Намагайтеся уникати пустих погроз.

Вчіть дитину прагнути до успіху, бо успіх визнаний дорослими, є мірилом її цінності.

Рахуйтеся з думкою дитини — дитина має право бути невдоволеною, навіть обуреною, коли вона повинна підкоритися правилам, що їй не до смаку.

Залучайте дитину до вирішення проблемних ситуацій.

Не допускайте рукоприкладства, криків, погроз та образливих слів — вони викличуть у дитини лише негативні емоції, аж ніяк не вплинувши на виправлення поведінки.

Намагайтеся не виражати перевагу одному з дітей.

Не очікуйте від дитини виконання того, що вона не в змозі зробити; давайте їй посильні завдання та доручення.

 

Шановні батьки!

Пам’ятайте, що тільки любов та шанобливе ставлення до дитини сприятимуть вихованню

особистості!

ЦІКАВІ НОТАТКИ ДЛЯ МАТЕРІ Й ТАТКА

МОЖНА

НЕ МОЖНА

Обійняти дитину, якщо вона згодна Обіймати надто міцно та довго
Триматися з дитиною за руки Цілувати дитину проти її бажання
Ласкаво обіймати дитину за плечі Лоскотати дитину проти її бажання
Ласкаво цілувати дитину в щічку чи лоб перед сном Торкатися інтимних місць дитини
Тримати на руках чи гойдати малу дитину Примушувати дитину торкати чи цілувати дорослу людину проти бажання маляти

 

Шановні батьки!

 Поважайте свою дитину, ставтеся до її проблем з максимальною увагою!

Попередження травматизму серед дітей під час відпустки батьків

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТРАВМАТИЗМУ СЕРЕД ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ПІД ЧАС ВІДПУСТКИ БАТЬКІВ

Шановні батьки! Щоб не допустити травмування дитини під час вашої відпустки, щоб не зіпсувати довгоочікуваний відпочинок, закликаємо вас відповідально поставитися до наступних рекомендацій:

– під час перебування на свіжому повітрі в літній день захищайте голову дитини панамою;

– регулюйте перебування дитини під сонцем, щоб запобігти опікам шкіри;

– користуйтесь спеціальними спреями та захисними кремами для захисту від ультрафіолетового опромінення;

– дозуйте перебування дитини у воді, щоб організм не зазнав переохолодження;

– не залишайте дитину біля водойми без нагляду;

– не дозволяйте дитині купатись та стрибати у воду в неперевірених місцях;

– для купання обирайте незасмічені місця з твердим дном, без водоростей та мулу;

– не дозволяйте дитині запливати на глибину, яка перевищує зріст дитини, на гумовому матрасі чи іграшці без супроводу дорослого;

– забороняйте самостійно користуватися човном, плотом;

– не допускайте надмірних пустощів у воді (не можна зненацька лякати, утримувати одне одного під водою, жартома кликати на допомогу);

– забороняйте ходити до лісу без супроводу дорослого родича;

– під час перебування з дитиною в лісі не збирайте та не вживайте незнайомі ягоди, рослини та гриби;

– не розводьте в лісі багаття під час посухи; а за необхідності розмістіть вогнище на відкритому місці; після використання ретельно залийте водою та засипте землею всі залишки;

– обстежте місця установки намету з метою уникнення небажаної зустрічі зі зміями, бджолами, мурахами, павуками;

– для походу в ліс одяг дитини підбирайте таким чином, щоб оптимально захистити її від комах, кліщів та іншої небезпеки;

– не засмічуйте навколишнє середовище та не залишайте після себе жодних слідів свого перебування.

Щасливої відпустки!